Особа звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії приватного виконавця. Відповідно до рішення суду з особи в рахунок погашення заборгованості за кредитом було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Так, приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою вирішено звернути стягнення на її доходи, які вона отримує. Після чого постановою приватного виконавця виконавче провадження закінчено у зв’язку з його фактичним виконанням у повному обсязі.

Скаржниця зазначала, що постанова приватного виконавця про звернення стягнення на її доходи порушує її права та є неправомірною, оскільки рішення суду могло виконуватись тільки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру, а не шляхом звернення стягнення на її заробітну плату. Крім того, скаржниця зазначала, що з огляду на чинність мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», постанова приватного виконавця про звернення стягнення на її заробітну плату є неправомірною та виконана приватним виконавцем з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не могла бути примусово виконаною.

Суд першої інстанції залишив скаргу без задоволення. Так, суд зазначив, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, так як застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції та також зазначив, що скаржниця не була власником предмета іпотеки, не проживала у квартирі, що є предметом іпотеки за кредитним договором, на належне їй майно не зверталось стягнення у процесі примусового виконання виконавчого листа, крім її заробітної плати, а тому вона не є тією особою, на яку може розповсюджуватись встановлена пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона примусово стягувати інше майно боржника.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021р. у справі №2-412/10 рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а скаргу на дії та рішення приватного виконавця – задоволено.

Верховний Суд виходив з того, що згідно з п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. А суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що приватний виконавець самовільно без дотримання встановленого ст.435 ЦПК України порядку фактично змінив спосіб виконання рішення суду.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що кредитор має право на інший спосіб захисту свого порушеного права Верховний Суд визнав безпідставними, так як кредитор такого позову не пред’являв.

Також суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя, врегульовано спеціальною нормою – ст.33 Закону України «Про іпотеку», а не загальними нормами ЦК України, які регулюють відносини, пов’язані з основним зобов’язанням.

Верховний Суд зауважив, що намагання приватного виконавця забезпечити виконання судового рішення за допомогою заходів, які прямо не передбачені судовим рішенням, та без дотримання встановленого ст.435 ЦПК України порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції наголосив, що ніщо не перешкоджало:

1) кредитору, який вважав, що судом невірно визначено спосіб захисту цивільного права – звернення стягнення на предмет іпотеки, замість стягнення кредитної заборгованості, звернутися до суду з новим позовом;

2) приватному виконавцю у порядку ст.271 ЦПК України звернутися до суду за роз’ясненням порядку виконання судового рішення, але самому не змінювати зміст рішення суду при його виконанні.