При застосуванні підсумованого обліку робочого часу може бути змінена тривалість щотижневого робочого часу, проте тривалість встановленого законом часу відпочинку не може бути змінена.

Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 р. у справі №400/296/19 за позовом ТОВ до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Суть спору полягає в тому, що Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування ТОВ з питань оформлення трудових відносин, робочого часу, часу відпочинку, оплати праці. За результатами перевірки виявлено, що у ТОВ не встановлено рівномірного чергування працівників у змінах, при складанні графіків роботи не дотримано вимог щодо переходу з однієї зміни в іншу через кожний робочий тиждень, працівникам вихідний день протягом тижня не надається (працюють сім днів і більше), вихідні дні надаються хаотично (через 1 день роботи, 2,5,7).

Верховний Суд вказав, що за приписами ст. 45 Конституції України право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Колегія суддів зазначила, що мінімальна тривалість щотижневого відпочинку визначена в КЗпП. Так, відповідно до ст. 70 КЗпП тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

При підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (ч. 1 ст. 59 КЗпП), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години (ст. 70 КЗпП).

Суд вказав, що використання підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від дотримання вимог ст. 59 і 70 КЗпП.

Отже, мінімальний час відпочинку встановлюється законом і може бути збільшений, але не зменшений, саме в цьому й полягає конституційне право громадян на відпочинок.