Особа звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Державної казначейської служби України (далі – «ДКСУ») щодо невиконання судового рішення про стягнення з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України 20 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. Скаржник зазначав, що після набрання вказаним рішенням суду законної сили він направив його разом з відповідною заявою для виконання до ДКСУ, однак на час пред’явлення скарги рішення суду не виконано, грошові кошти йому не виплачені. Тому скаржник просив суд зобов’язати керівника ДКСУ виконати в повному обсязі рішення суду.

Суд першої інстанції скаргу задовольнив, оскільки невиконання ДКСУ судового рішення, яке набрало законної сили, порушує право особи як стягувача на отримання присуджених йому за рахунок державного бюджету грошових коштів.

З ухвалою суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

У касаційній скарзі ДКСУ, крім іншого, зазначала, що ДКСУ не є учасником чи стороною виконавчого провадження та не здійснює заходів з примусового виконання рішень суду, а тому подана заявником скарга не підлягала розгляду в порядку, встановленому розділом VII ЦПК України, у зв’язку з чим провадження у цій справі підлягало закриттю.

Суд касаційної інстанції погодився з такими доводами ДКСУ та закрив провадження у справі.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021р. у справі №200/7261/13-ц вказано, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до п.15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845) (далі – «Порядок») дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі України «Про виконавче провадження» не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що спори, які виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства.